поцілуй мої очі і я скажу де сховані найдорожчі скарби усього світу...
візьми мене за руку і я покажу дорогу до рай...
просто будь завжди поруч і я стану твоїм сонцем, яке буде освічувати кожен день твого щастя...
про жіночу красу
Що таке краса? Яка вона, красива жінка? Будь-яка людина, будь то чоловік або жінка, досить точно можуть відповісти на це питання. І хай відповіді будуть різноплановими – одного більше зачаровує прекрасна посмішка, іншого – незвичайної форми очі, проте в цілому уявлення про жіночу красу досить схожі.
Сьогодні жінки прагнуть до стрункої спортивної фігури, здорового кольору лиця, блискучого волосся, білих зубів.
Проте те, що здається нам красивим, навіть ідеальним, не завжди було таким. А сучасні красуні всього декілька століть тому вважалися б потворними!
1. Антична красуня
Ідеал жіночої краси епохи Древньої Греції і Древнього Риму збережені в статуях прекрасних богинь. Мабуть, сьогодні ми порахували б Афродіту злегка крупноватою, хоча і з чудовими класичними рисами обличчя. І проте, ті дівчата, які не прагнуть захворіти анорексією, сповна можуть орієнтуватися на параметри античних ...
2. Середньовічна красуня.
У прекрасної дівчини епохи Середньовіччя є животик (для того, щоб добитися такого ефекту жінки підкладали спеціальну подушечку), в цілому фігура худорлява, особа бліда, обтягнута шкірою.
3. Красуня епохи Відродження.
У красивої жінки високий лоб (аби добитися такого ефекту, жінки збривали брови), білі довгі руки, фігура, по сучасних параметрах, не пропопційна. Красива жінка має бути повною, навіть рихлою. Цей ідеал відбитий в багатьох полотнах.
4. Красуня 17 століть.
Фігура жінки досить міцна, але не рихла. Особлива увага приділялася плечам і грудям. Талія має бути обов'язково тонкою (тут на допомогу приходили корсети). Великого поширення і популярність набула косметика. Обличчя має бути білим, губи червоними. Модниці користувалися накладними мушками.
5. Красуня 18 століть.
У 18 столітті в жінці цінували огрядність. У моду входили високі зачіски, активно використовувалися напудрені парики.
6. Красуня 19 століть.
Дівчину 19 століть всі уявляють собі по-різному, в основному свої виводи ми робимо по книгах цього часу. І не дивно, що інколи наша уява малює жінку, затягнуту в корсет, іншим разом – легку витончену красуню в платті з поясом під грудьми. Дівчата ховали обличчя від сонця, прагнучи зберегти аристократичну блідість.
7. Красуня 20 століть.
Напевно, ніколи так швидко не мінялися уявлення про жіночу красу, як в 20 столітті. Модна на початку століття хлоп'яча фігура і коротка зачіска змінилися неймовірну жіночністю фігури (частенько це досягалося завдяки пишним спідницям і вузьким пояском). У другій половині століття почалося стрімке «схуднення» прекрасній половині ...
Головний критерій краси – гармонія. Людині повинно бути затишно в його тілі, що б не диктувала мода. А ми бачимо, наскільки вона химерна, ця мода.
вівторок, 10 березня 2009 р.
дні, ночі, дні, ночі....
Дні, ночі, дні, ночі, солодкі сни, чарівні його очі, хотіти його всюди, хотіти, щоб руки були завжди коло мене, на мені, в мені…
ласкати його груди, лизати його вушка, стогнати від того жару, який йде від нього, щипати за сідниці, кусати за соски, кричати від ударів по сідничках, відчувати його в собі, лежати і не рухатися і тільки, щоб пульсував в мені, стискати м’язи і дивитися на задоволені оченята, смоктати його пальці, закидати голову назад, стогнати від метеликів внизу живота, дивитися, як вправно він доводить мене своїм язичком до сказу, дивитися на скільки йому це приносить задоволення, здригатися від кожного доторку, випускати мурашок по тілу, щипати за соски, тримати руки в його волоссі і керувати його головою стискаючи ноги…відпихати і мовчати, лежати, простягати руки для обіймів, лежати разом з ним, лежати на ньому і звиватися від пір’їнок по бедрах… цілувати лице, цілувати ніс, цілувати губи, лоскотати піднебіння, цілувати, присмоктувати мочки вушок, слюнявити шию, ніжно покусуючи її, нігтиками водити по боках, чути стогін, відчувати швидке гаряче дихання, опускатись до грудей, водити всюди ніжно, зав’язати очі, сісти на його і починати знущатися…. пальцем доторкатися до губ, ліктем доторкатися до губ і язика, бачити як він хоче язиком мене забрати, соском доторкатися до губ і відчувати гарячий подих язика, бачити як мурашки знову роблять прогулянку по тілу, бачити як набухає сосок, плечем доторкатися до губ і роздражнювати його до п’ятих небес, а потім ніжно опускатися над ним на коліна і летіти вище і вище…. Знову починати його цілувати не знімаючи пов’язки, більше не мучити ні його, ні себе, ніжно водити пальчиком по лобку, по члену, по яйцях, язичком провести по вуздечці, тримати в руках і відчувати, що це не виносимо, що це магніт, який тягне мій рот… відчувати як мокрію ще більше, чути стогін не зупинятися, брати ніжно без жорстокості, просто насолоджуватися…поглинати його як губка не даючи вдихнути повітря, а потім різко відпускати і бачити стиснуте простирадло у його руках, водити по губах брати за щоку стискаючи яйця і знову засмоктувати якомога сильніше і ніжно відпускати, сьогодні без ручок, без чарівних ручок від яких його кидає….тільки язичком і ротом, гарячим повітрям і піднебінням…. доводити його до останній поверхів і впускати вниз і так повторювати безліч разів, а коли вже бачити, що він вже без сил, довести діло до кінця і відчувати гарячі струїки, які стікають по язиці, по підборіддю, по шиї, по грудях і нижче… вмоститися коло нього поцілувати в губи і дивитися на небеса, які ж вони тоді прекрасні…
понеділок, 2 березня 2009 р.
я ж не біла ворона...
Заздрість, заздрість, ну скажіть мені, хіба це добре???
Чого я завжди мушу стати об'єктом заздрісних зазіхань, я така сама як всі, може й не така я просто прагну кожен раз удосконалюватися, а вони нічого не роблять...
А то тягнеться з самого дитинства, колись мамі заздрили, як то її донечка маючи 1,5роки, ходила з мамою пішки і не просилася на ручки, я й тепер можу годинами ходити і не замучуюся... Потім чого в мене так швидко росте волосся і чого воно таке кучеряве...А після таких питань я починала хворіти...
І тепер те саме, а чому ти така худа а як ти так похудала на 5 кг(маючи 50кг я за один день скинула до 45кг, бо мала сильне отравлення і взагалі якщо мене б почали на 30хв пізніше відкачувати, то б мене зараз тут не було), а вони говорять треба й нам так отравитися, тупа людська натура, тупа і все...
А як то в тебе таке густе волосся?? Ти що його не крутиш???
-Ні, я його випрямляю і воно далі крутиться...
Найкращі подруги завжди завидували, що в мене хлопці були кращі за їхні і починали робити мені пакості, останній раз я так і зрозуміла хто мені друг, а хто ні...
Чого не взяти і потішитися за людину, чого???
А починати по-чорному заздрити, звичайно, ще й є біла заздрість, вона мені здається навіть в деякій мірі стимулює людину ставати кращою, прагнути чогось більшого... А не просто робити все на зло, щоб мені було так само погано як і їм....
перегорнули сторіночку зими...
Вчора був останній день зими, за вікном погода змінювалася кожну годину, то вітер, то дощ, то сніг, то сонце.... очевидно, зима не так легко хотіла відступати від своїх володінь і йти в сплячку....
А уже сьогодні буде новий день, новий період життя, нова сторінка сновидінь...
Весна...
Це слово має в собі стільки значень, що я й не знаю, що саме я думаю про неї.
Весна — це народження життя, вона — наче кава, яка примушує нас прокинутися і спонукає до дії.
Це панна зелень, яка ввійшла у свої володіння і прикрашає свій світ.
Це жінка, яка дарує усмішки.
Це настрій, який тепер завжди гарний, бо здається злочином ходити сумною, якщо тебе засліплюють сонячні зайчики.
Це кохання, яке виникає у тебе до всіх і всього навколо.
Це солодкі губи коханої людини, це сльози першого кохання.
Це перші квіти — запахи весни.
Це амур, якого ти не помічав на розі будинку, повз який пробігав щодня.
Це біла сукня нареченої.
Це дитина, маленька і пухка, яку хочеться обіймати, цілувати, а потім підкинути так високо, щоб усі бачили: ось вона, найсолодша пора року!!!!!
ця пора для мене є найособливіша, оскільки саме весною я почула слова кохання- найщиріші у моєму житті... І саме від них мої сірі будні перетворилися на справжню вічну ВЕСНУ....
неділя, 1 березня 2009 р.
далекі спогади......частина друга...
Вона підійшла до Нього в його руках була чашка чаю, може кави, ні, чаю, Він кави не любить, також лежало 4 кусочки молочно- білого шоколаду, Він його залишив для неї. Побачивши цей шоколад їй на думку спав інь і ян, так само дві половинки, жіноче — чоловіче, темне — світле, пасивне — активне…
Вона з’їла шоколад, вона ж любить шоколад…
-Йдемо? Бо я замерзла чекаючи маршрутку…
-Так, йдемо…Він поцілував її в губи ніжно, коротко… Їй здалося, що до її губ торкнувся ангел…
Вони вийшли з маршрутного таксі, моросив дощ, її волосся скудрявилося від вологої погоди, а Йому це завжди подобається, Він завжди просить, щоб вона не випрямляла свої кудрі…
Вона не пам’ятає, чи то морозило її від холоду, чи від якогось невідомого майбутнього, в якийсь момент їй захотілося втекти далеко, дуже далеко від самої себе, тоді вона притулилася до Нього, Він її сильно обняв і вона відчула, що страх відлетів разом з дощовим вітром…
- Ми можемо повернутися назад… Ти впевнена?
- Так, Ти, ж знаєш, що я ніколи не відступаю…
Вони зайшли в готель (так було задумано, це мала бути нейтральна територія) тримаючись за руки, Він підійшов на ресепшну щось улагоджував, вона стояла трохи збоку і милувалася Ним, Він ж у неї є найсолодший, найніжніший…
Ключі задзвеніли у Його руці, вона замітила №39, піднявшись на 3 поверх вона провела рукою по стіні, Він відкрив номер, пропустив її вперед, зайшовши вона почала оглядати кімнату, вона ж завжди є цікава до всього…
Кімната була гарна, у ній панувала затишна атмосфера, ніжні кольори, додавали їй спокою…
Він підійшов до неї, сказав, що є тепла вода, чогось їй це запам’яталося дуже чітко…
Він поволі розстебнув її пальто, зняв… посадив її на тумбочку для одягу, почав знімати чобітки, знімаючи Він проводив своїми пальцями по її ногах, це настільки витончено виглядало… прийшла черга плаття, Він трохи заплутався, але вона Йому допомогла, Він покрив її тіло поцілунками, як покриває осінь землю листям не залишаючи жодного клаптика без листочка…
Вона почала знімати Його одяг… і в мить обняла його щосили, притиснулася своїм серцем до його і їй здалося, що вони вистукують єдину мелодію, так ритмічно в такт, мелодію кохання…
Він взяв її на руки, підійшов до дзеркала і вони обоє побачили своє відображення …
четвер, 26 лютого 2009 р.
оглянись навколо...
пісня вітру...
вогники ліхтариків...
вечір... кожен поспішає кудись, як листки, які танцюють під пісню вітру...
у кожного різні обличчя, вони заглибленні у своє- потаємне десь там в душі...
тільки я, одна, не думаючи про своє спостерігаю за ними... хтось похмурий проходить повз маленького хлопчика,який сміється, бо мама його лоскотить, міняє маску і на обличчі проявляється усмішка і очі загоряються вогником, таким яскравим, вогником надії, на те, що все буде добре, що ці проблеми,які зараз є скоро розвіються, як розвіюється вранішній туман, а може це усмішка спогадів, спогадів про своє безтурботне дитинство, про погляд мами, про її турботу та таку віддану, безкорисливу її любов...про подарунки, яких чекаєш на свята... і про ті моменти, які для кожного свої найкращі...
стоїть закохана пара, сваряться, щось доказують один одному, а потім мовчать і дивляться в різні сторони... він бере її руку у свою, а вона вмить його обнімає... свариться їхній мозок, а серця прагне любові... і згадуєш скільки раз у тебе було таке ж саме, ти щось доказувала, тобі доказували, а серце аж задихалося від крику:"Та обніми його"....
розглядаєш далі під'їжджає автобус знайоме лице бачиш за вікном, яке з радості розмахує руками, щоб ти його побачила, а на душі так стає добре, від того, що тебе раді бачити, що зустріч з тобою у людей викликає радість...
деколи просто хочеться забути свої проблеми і спостерігати за людьми, які живуть з тобою на цій Землі, за тими людьми, які кожного дня проходять коло тебе мимо...
кожна людина особлива і коли ти дивишся за нею, то немов відкриваєш якісь таємниці цієї невідомої частинки Всесвіту...
середа, 25 лютого 2009 р.
далекі спогади......частина перша...
Ранок… Вона прокинулася, як завжди, хотіла ще поніжитися, але в голову зразу зайшли думки про сьогодні… Так, для неї сьогодні буде особливий день, вона зовсім не знала як все почнеться, як вона себе має вести, але вірила, що любов в її серці дасть поштовх… Вона не боялася, вона рідко чогось боялася, просто хотіла, щоб все було ідеально…
Прийняла душ, вийшла і почула телефон, який вигравав солодку пісню для неї, вона усміхнулася, бо знала, що це дзвонить Він:
-Доброго ранку, моя маленька(тоді так Він її ще називав), ти пам’ятаєш на котру ми зустрічаємося?
-Доброго, так, звичайно пам’ятаю…
-Ок, я тебе чекаю, там де домовилися…Я тебе люблю.
-Я приїду, я тебе теж, дуже сильно!!!
Вона стала перед дзеркалом, провела рукою по лиці, шиї, між грудьми дійшла до пупка, вона не мов вивчала, якусь невідому до сьогодні фігуру, оглядала кожен сантиметр свого тіла, вона знала, що сьогодні це станеться, вона цього дуже хотіла, бо любов до нього не знала меж, вона хотіла, щоб це був саме Він, вона хотіла подарувати себе для нього всю, без залишку…
Коли вона думала про Нього, її душа наповнювалася світлом, завжди на лиці з'являлася усмішка, відкрита, може навіть по-дитячому наївна….
Вона стояла на зупинці падав дощ, пальто її рятувало, а то плаття було коротеньке під яке задував весняний вітер, ще холодний…
Ну все треба виходити з маршрутки, вона набирає номер телефону, а серце б’ється як ніколи швидко, навіть надто швидко, в неї завжди б’ється серце швидше ніж у всіх, гудки, довгі гудки, холодно…
-Ти де???
-Сиджу за столиком, о я тебе бачу, що в тебе під пальтом? Щось коротке??
-А я як завжди не бачу, блін, так коротке чорне плаття, ти його ще не бачив…
Вона перейшла дорогу і попрямувала за вказаним Ним напрямком…...
Чари снігу
стояти посеред лісу і відкривши рот ловити сніжинки язиком... відчувати як вони немов голочки сідають на кінчик язика, а потім починають танути і стає тепло тепло....
танцювати при світлі фар і дивитися як падають сніжинки... крутитися, світ в той момент зупиняється, тільки музика, світло сніжинки і Ти...
Так солодко буває дуже рідко... казкова хвилина триває вічність, а ти серед них, балеринок-сніжинок, так саме балерин, вони граціозно танцюють свій танець... вітер підхоплює їх своїм ритмом і вони, кожна, різна, танцюють, без репетиції без повторення, так, цей танець має бути казковий, так це ж їх перший і останній вихід, так вони повинні бути неперевершені....
І коли піднімаєш голову вверх, то починаєш летіти, все вище і вище до них, піднімає руки вгору і крутишся, так летиш до них...
найкраще на них дивитися в ночі при тьмяному світлі, тоді розумієш скільки в світі дива, скільки багато є речей заради чого варто жити...
А потім прийшовши додому з цієї казки, робиш чай і сідаєш на тепле підвіконня і милуєшся снігом і вогниками на будинках....
понеділок, 23 лютого 2009 р.
історія декількох годин
вона задихалася....
їй не вистачало повітря, вона жадібно ковтала його піт, вона кричала, вона стогнала, вона звивалася, як змія, і так само тряслася, як та сама змія, від болю, який чомусь зразу переростав у насолоду, який викликав солодку слабість усього тіла, вона не казала ні слова, тільки стогнала, або кричала, коли він вдаряв її, своїм шкіряним ременем, по одному місці декілька разів, він не питав, чи їй боляче, а вона не знала, що він відчуває в цей момент, оскільки була спиною до нього і не бачила його очей....
після акту ударів наступав акт жорстокої ніжності, їй слабо згадується цей епізод, оскільки в її голові крутилися думки...що він відчуває, коли її б'є, чого він не запитає чи їй боляче... чи це приносить для нього задоволення, бачити, як вона звивається від болі, ні вона сама не знала, чи їй нестерпно погано, чи вона задихається від невідомої до цього дня насолоди...
і от він повалив її на живіт і почав цілувати тримаючи її руки позаду, так що їй ставало млосно від болі, солодкої болі, так солодкої, він тягнув її за волосся, цілував, а вона лежала, чекала, що буде далі, вона лежала віддана йому, уже давним-давно приручена до його рук, вона не пручалася, бо усе, що з нею відбувалося дуже їй було до вподоби....
усе це продовжувалася ще якийсь час, то він її бив, то жадібно цілував, без єдиного слова...
вона відчувала, що бракує повітря, що вона задихається, його серце вона також чула, як ніколи чітко, немов хтось грав на фортепіано, а музики не було, тільки звуки молоточків, які в такт грали болісно-солодку мелодію її насолоди...
вона уже не могла лежати , бо в середині, щось не виносимо пекло, вона мала діяти, бо чекати більше сили не було, вона, як змія, обережно перевернулася на спину і нарешті побачила його очі, які були наповнені пристрастю, ось цей її поворот означав запрошення, ні це було благання, давай бо сил уже немає...він це зразу зрозумів, оскільки їй ніколи не треба було щось казати, казали її очі, а також він умів її читати без слів...
він ніжно зайшов у неї, нарешті стало легше. вона нарешті відчула його вагу на собі, тим самим їй стало затишно, бо він її оберігав, він робив декілька ніжних рухів, а потім один різкий, від якого її голова потроху йшла обертом, потім були різні варіації в яких то вона була високими нотами, то він, але вона усе це смутно пам'ятає...
вона стояла на колінах, не маючи уже сили валилася на ліжко, її тендітні ручки, які здавалися ватою, не могли тримати її млосне тіло, він їй допомагав підніматися і продовжував далі...
вона відчула гарячу кулю, яка пролетіла всім її тілом, в голові у пішли хмаринки і вона не маючи сили повалилася на ліжко стиснувши в руці простирадло, він її підняв і знов ввійшов в неї, не минуло декілька секунд, як куля знову пролетіла її тілом, але ще сильніша, ще більш солодша, вона впала і перевернулася на живіт задихаючись, ковтаючи свій піт, він ввійшов у неї знов, повільно без різких рухів , вона лежала з закритими очима і деколи відкривши їх бачила його обличчя...він застогнав і повалився на неї...серця, вона чула серця, своє і його, своє і його...
він її накрив і ліг поряд, а вона провалилася в глибокий сон і тільки дуже далеко чула як він торкається губами її плеча і перші слова за декілька годин: " я тебе люблю"...
