оглянись навколо...

пісня вітру...
вогники ліхтариків...
вечір... кожен поспішає кудись, як листки, які танцюють під пісню вітру...
у кожного різні обличчя, вони заглибленні у своє- потаємне десь там в душі...
тільки я, одна, не думаючи про своє спостерігаю за ними... хтось похмурий проходить повз маленького хлопчика,який сміється, бо мама його лоскотить, міняє маску і на обличчі проявляється усмішка і очі загоряються вогником, таким яскравим, вогником надії, на те, що все буде добре, що ці проблеми,які зараз є скоро розвіються, як розвіюється вранішній туман, а може це усмішка спогадів, спогадів про своє безтурботне дитинство, про погляд мами, про її турботу та таку віддану, безкорисливу її любов...про подарунки, яких чекаєш на свята... і про ті моменти, які для кожного свої найкращі...
стоїть закохана пара, сваряться, щось доказують один одному, а потім мовчать і дивляться в різні сторони... він бере її руку у свою, а вона вмить його обнімає... свариться їхній мозок, а серця прагне любові... і згадуєш скільки раз у тебе було таке ж саме, ти щось доказувала, тобі доказували, а серце аж задихалося від крику:"Та обніми його"....
розглядаєш далі під'їжджає автобус знайоме лице бачиш за вікном, яке з радості розмахує руками, щоб ти його побачила, а на душі так стає добре, від того, що тебе раді бачити, що зустріч з тобою у людей викликає радість...
деколи просто хочеться забути свої проблеми і спостерігати за людьми, які живуть з тобою на цій Землі, за тими людьми, які кожного дня проходять коло тебе мимо...
кожна людина особлива і коли ти дивишся за нею, то немов відкриваєш якісь таємниці цієї невідомої частинки Всесвіту...

середа, 25 лютого 2009 р.