одиноко

його нема...коло мене, а мені здається, що я його загубила...
я його бачила сьогодні майже цілий день, а мені здається, що вічність не відчувала його дотику, того ніжного дотику від якого мурашки йдуть по шкірі, від якого в мене виростають крила...
обійми, без них почуваюся як дитя, яке загубилося в натовпі людей і шукає маму... свою опору, від його обіймів я відриваюся від землі...
це не виносимо, щоб губи були без його поцілунку... довгого, вологого, страсного...
я знаю, що побачу його завтра, але це буде завтра, а ще попереду ціла ніч, одинока ніч...
як я за ним скучаю... як я його люблю...

понеділок, 11 серпня 2008 р.